У людей відібрали приватизовану землю

У десятьох жителів села Малютянка Києво-Святошинського району Київщини відібрали земельні ділянки. 11 січня Васильківський міжрайонний суд області скасував їхні державні акти. Можуть позбавити землі ще близько ста людей. На неї претендує Державне підприємство "Інститут фізіології рослин та генетики Національної академії наук України", пише "Газета по-українськи".

— У мене просто немає слів, — говорить 36-річний Дмитро Шпильовий. У нього забрали земельну ділянку, на якій звів будинок. — Витрачаєш купу грошей заради того, щоб усе було законно. Законно отримуєш землю, законно будуєш дім, вкладаєш туди все життя і бац — забрали. І чому? Бо так хоче інститут фізіології, якого навіть ніде не зареєстровано. Це фантом.

Село Малютянка — за 20 км від столиці. Розкинулося між густим сосновим лісом, який оточує Київ, і каскадом озер та ставків, що тягнуться до сусідніх сіл Забір'я і Бобриця.

До 2001 року у Малютянці було 1245 жителів. З 2000-х земельні ділянки там охоче розкуповують кияни, зводять котеджі. Зараз у селі є сучасна школа, дитсадок, десятки магазинів, сквери, нова дорога, якою до столиці можна доїхати за 20 хв. Сотка землі коштує до $15 тис.

У 1970-х селищна рада виділила 940 га навколо Малютянки Державному підприємству "Інститут фізіології рослин та генетики Національної академії наук України". Конкретних меж не було. Науковці вирощували там сільськогосподарську продукцію, виводили нові сорти рослин. Однак за незалежності земля пустувала. Селищна рада вимагала її повернути. 2001 року суд підтримав сільських чиновників — повернув масив. Рада почала ділити його на ділянки по 10-15 соток і роздавати людям. У першу чергу роздали масив площею 20 га, де раніше були смітники і яри. На ньому 117 осіб отримали ділянки, сміття вивезли, яри засипали.

— Ми отримали свою ділянку 2007-го, — каже Дмитро Шпильовий. Він з дружиною і двома дітьми живе у Глевасі. — У нас провулок Миру, 13. Землю окультурили, приватизували, провели газ, світло, зробили дорогу. Отримали десятки дозволів, різних підписів. Ніде ніяких питань не виникало. Чотири роки будуємо хату, всі гроші вкладаємо. Витратили 168 тисяч доларів. А торік приходить лист від прокуратури — "Земля спірна, звертайтесь в суд".

Кілька десятків жителів мікрорайону просять не забирати їхню землю. Ходять до прокурорів, суддів, були у губернатора, надсилали листи чиновникам. Поки що все марно.

Зранку 16 грудня під Васильківським міськрайонним судом збираються кілька десятків власників ділянок. Просять не забирати землю. Суд якраз розглядає питання про скасування їхніх державних актів.

— Я давно зрозумів, що на квартиру за життя не назбираю, — каже 33-річний Олексій Шевченко. Він родом з Дніпропетровської області, у столиці працює програмістом. — Вирішив потихеньку сам будувати хату. На ділянку збирав гроші, помогли родичі. Вибирав, сто разів перевіряв, щоб не була проблемна, бо це останні гроші. Торік у січні через рієлторів купив тут 15 соток за 24 тисячі доларів. З державним актом, усе чисто. Коли хотів поставити відмітку у відділі землересурсів, узнав про заборону. І все.

Аркуш з написом "Пустіть з дітьми на зимовку" тримає 37-річний Віталій Лункан. Поруч — його дружина Олена, 37 років. Вони — юристи. Їхню ділянку на пров. Миру теж можуть забрати.

— Ніколи в житті не подумав, що так попадем, — Віталій кутається у шалик.

Віталій родом зі Львова, його дружина — з Одеси. У Києві працюють з 1998 року, кожен — на кількох роботах. Виховують 5-річного Миколу і Вікторію, 2,5 року. Жили у двокімнатній квартирі.

— Ніколи не переїжджали б, але в малого у місті розвивалася алергія, — каже Віталій Лункан. — За містом усе минало. У лютому 2010 року ми наважилися — продали свою квартиру за 146 тисяч доларів. Того ж дня купили у Малютянці будинок. Він на 169 "квадратів", 10 соток землі, з усіма документами, підключений до комунікацій, введений в експлуатацію. Щоб його доробити, вклали ще 80 тисяч доларів. У борги повлазили, кредитів набрали, але вселилися.

— Ми тільки переїхали, а у вересні до нас приходить перевірка, — розповідає Олена Лункан. — Тоді ми і взнали, що земля спірна. Тепер два роки життя у нас немає. Замість того, щоб заробляти гроші і віддавати борги, ходимо на суди. І нікому до нас немає діла. Бо на кону 940 гектарів. Якщо у нашій країні хтось хоче забрати, то ніякі документи і докази не поможуть.

Власники ділянок ходили на прийом до селищного голови Глевахи. Той запевняє, що землю не забиратимуть. Не допоміг і прокурор.

— Думали домовитися із директором інституту, — кажуть. — Він говорить: "Земля повертається у державну власність. Якщо я відмовлюся від ваших 20 гектарів, то буду відповідати".

LAND-UKRAINE.com


Запам'ятати мене