Чи потрібне блокування ринку землі

Уявімо заборону на продаж приміщень житлового призначення. Підніметься хвиля суспільного обурення. Поява бездомних, рантьє і спекуляції нерухомістю - ще не привід урізати права всіх городян!

В палкій дискусії щодо запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення складається враження: сторона, яка проти, дуже не любить діючу владу і щиро вважає неприйнятним усе, що просуває влада.

Автор теж негативно ставиться до влади, але це справи не стосується. Відповідаючи на неминучі закиди, повідомляю, що я не є платним агентом олігархів. Необхідне обговорення без заангажованості, яка заважає розгляду питання по суті.

Втім, нарешті є зважені, аргументовані виступи. Завдяки цьому можна не розглядати твердження типу \"Віддаємо останню сорочку\", \"Продана земля не буде годувати\", \"Земля - колиска, вона зрошена кров\'ю\" та інші, хоча саме ці мантри - в головах багатьох співгромадян.

Такий соціальний переворот тягне як позитивні, так і негативні наслідки, які, утім, нерозривно пов\'язані. Неможливо адекватно оцінити заплановану реформу, насмикавши з її наслідків лише негатив або лише позитив.

З одного боку - іноземні хазяї, розшарування, обезземелення селян, зменшення сільського населення, утворення земельних магнатів та рантьє. З іншого - ефективні власники, продуктивність праці, урожайність, інвестиції, нові технології, розширення ринку праці і будівництва житла в містах.

Чому не можна насмикати позитиви, відкинувши негативи? Тому що явище одне, тільки називають по-різному. Магнати - це ж і є ефективні власники. Іноземні хазяї - інвестори і носії вищої культури землеробства.

Обезземелені селяни з грошима - інвестори на ринку міського житла і нові працівники, яких у крупному місті вже не вистачає. А розшарування - стимул до активних дій.

Втім, так чи інакше мова йде про те, що вигідніше для суспільства. А до того треба було б з\'ясувати, що правомірно, а що неправомірно, всупереч оманливій вигоді.

Адже діючий мораторій порушує права селян як власників землі. Він примушує селян працювати на землі, як це робили комуністи.

А як же право приватної власності на землю, гарантоване Конституцією? Це все для прихильників блокування ринку землі не питання, адже вони живуть не в селі, а квартира приватизована без заборони на продаж.

Уявімо заборону на продаж приміщень житлового призначення. Підніметься хвиля суспільного обурення. Поява бездомних, рантьє і спекуляції нерухомістю - ще не привід урізати права всіх городян!

А як людям жити далі, як змінювати місце проживання? Очевидна неправомірність і неприйнятність такої заборони попри окремі негативні наслідки вільного ринку житла. Але подібна заборона для селян сприймається нами, городянами, як щось нормальне.

Здається, ми не хочемо бачити поруч рівноправних колишніх селян - конкурентів на ринках праці та житла. Краще хай будуть на правах жебраків. І оскільки нас більше, мораторій триває багато років.

Сучасні агарні технології потребують у кілька разів менше селян, які тому й живуть бідно, що їх забагато в селі. Просто вони не мають можливості виїхати: нема житла в місті.

Сьогодні грошова оцінка земельного паю не дуже велика - біля 20 тисяч гривень за гектар, але при введенні в обіг землі ціна може зрости в кілька разів, і на ці гроші можна буде придбати житло в місті. У людини з\'явиться реальний вибір.

З аргументації деяких авторів випливає, що і без реформи у нас усе добре: оренда - задовільний тип відносин, нікуди від неї не дітися, інвестиції та кредити зростають і без реформи.

\"Доцільність цього кроку саме зараз викликає великі сумніви\". Тобто проведемо реформу, коли оберуть до влади гарних хлопців замість поганих?

В дійсності не можна чекати, \"бездіяльність - найбільший ризик з усіх можливих для українського АПК.\".

От, наприклад, загальновідомо, що власник має мотивацію до капіталовкладень у покращання землі, а орендар працює на землі тимчасово і виснажує її. У скільки ж обійдеться нам перечікування деградації земель, яку стимулює оренда?

Але, на жаль, згідно законопроекту юридичні особи не мають права бути власниками землі, вони будуть вимушені орендувати величезні площі. Замість фізичних осіб тепер дискримінуємо юридичних? Цей абсурд - данина популізму, і саме це потрібно звідти прибирати.

Так, землю можна використати для застави в банку для чергового кредиту. Але це не так уже суттєво, коли інше майно вже під заставою. Важливіше, що інвестор потребує гарантій надійності і стабільності, які дає лише власність на землю.

Можна привести як приклад баланс певного аграрного підприємства за 2010 рік. Витрати на оренду землі малі, близько 5% від усіх витрат рослинництва.

Здається, підприємство не зацікавлене у викупі землі, адже навіть за поточної грошової оцінки ця сума дуже значна, вона десь у шість разів перевищує річну виручку від продукції основного виробництва.

Але існує реальна небезпека: конкурент намагається переманити орендодавців більш високою орендною платою. Це не рейдерство, а цілком законна дія. Але для підприємства є загроза самому існуванню.

Тому можна передбачити: підприємство буде прагнути за можливістю викупати землю, яку воно використовує. Заборона власності на землю для юридичної особи створює для глухий кут.

В разі \"прагматичного\" підходу неважко обґрунтувати вигідність для суспільства прибирання штучних перешкод для аграрного бізнесу, втім, як і для іншого.

Натомість правовий підхід не вишукує, що вигідніше. Він прямо забороняє деякі речі, наприклад, дискримінацію громадян за місцем проживання.

Остаточне розкріпачення селян, а не \"створення стратегічних запасів\" та \"збільшення інвестицій\", треба вважати головною метою реформи.

Тоді будуть і запаси, і інвестиції.

Володимир Попенко, к.т.н., доцент Національного транспортного університету

Економічна правда


Запам'ятати мене