Лот №1: українська земля

Виявляється, держава \"приписала\" собі 2 мільйони гектарів земель, власники яких померли, а спадщина не була переоформлена, і ще 1,4 мільйона гектара нерозпайованих ділянок.

Для влади вже стало традицією кожні півроку \"тішити\" суспільство новою реформою.

Зазвичай такі ініціативи загортаються в привабливу обгортку - зміни фіскальної системи чи пенсійного забезпечення. Однак, розгорнувши кольоровий папірець, народ залишався розчарованим: смак реформ викликав розчарування та обурення.

Так було з Податковим кодексом, який підняв податковий Майдан, гнилий присмак залишився і від змін пенсійного законодавства.

Проте влада в реформаторському запалі робить вигляд, що цього не було. На черзі - нова, не менш одіозна її законодавча ініціатива: земельна реформа, яка на словах повинна стимулювати розвиток аграрного сектора і поліпшити добробут селян.

Автор уже писав про окремі ризики скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, а також формування відкритого ринку ріллі на підставі урядового законопроекту \"Про ринок земель\".

Аналіз змісту запропонованих новацій дозволяє зробити однозначний висновок: можливостей для зловживань та махінацій із землею у документі закріплено набагато більше, ніж передбачалося раніше. Відтак, лише детальна інформація здатна захистити громадян від чергового владного ошуканства.

Атракціон бюджетної щедрості

Як відомо, з початку 2012 року на вітчизняному ринку земель очікуються суттєві зміни: держава зможе вільно купувати та продавати аграрні землі. Однак головне не це. Найбільш хвилюючим залишається питання прозорості продажу державних земель та витрачання бюджетних коштів на купівлю землі з приватних рук.

Коли відкриється ринок землі, громадяни, які так давно цього чекали, намагатимуться продати свої ділянки. Тобто пропозиція набагато перевищуватиме попит, а значить, за всіма законами економіки, це призведе до падіння цін. Як тоді розцінювати заяви можновладців про подорожчання ріллі у разі її вільного обігу?

Таким чином, за досить помірні кошти держава зможе акумулювати у своїй власності значні масиви земель по всій Україні. Тут постає слушне запитання: як саме використовуватиметься така земля в майбутньому?

На жаль, чіткої відповіді на це не містить жодна урядова програма. Скоріш за все, її нема, і плани у влади прості: скупити землю за державні кошти, а потім здавати її в оренду за копійки тим, \"кому потрібно\".

Не важливо, що держава втратить мільйони гривень надходжень до бюджету: угода оренди є, оплата є, тож все законно. Хто зможе отримати землю за такими цінами? Скоріш за все, не фермери. Це будуть українські земельні барони і високопосадовці.

Однак головна небезпека в тому, що держава сама, а точніше, представники органа земельних ресурсів, на власний розсуд вирішуватимуть, які землі придбати і в кого.

Придивімося до норм про проведення аукціонів з продажу державних земель. Тут насторожує наявність фігури виконавця. Його функції зводяться до ведення протоколу аукціону та перерахування сплачених гарантійних внесків учасників.

При цьому винагорода за такі \"надскладні\" функції може становити майже 60 тисяч гривень і, що найголовніше, оплачуватиметься за державні кошти у порядку здійснення державних закупівель. Небачена щедрість.

Інша підстава попрощатися з бюджетними грішми - замовлення проектної документації та експертна грошова оцінка ділянки чи права оренди на неї.

Урядовий законопроект передбачає, що землю продаватимуть за ціною, не нижчою за експертну. Відтак, скільки коштів отримає держава від продажу своєї власності, залежить від висновку звичайної людини, яка теж не застрахована від \"помилок\".

Поки влада годує обіцянками затвердити оновлену методику експертної оцінки земель, в країні і далі діє застаріла урядова методика від 2002 року.

До речі, окремі заяви влади взагалі не витримують критики. Не раз наголошувалося, що держава контролюватиме справедливу ціну на землю за рахунок сформованого банку земель. Про які землі йдеться?

Виявляється, держава \"приписала\" собі близько 1,8-2 мільйонів гектарів земель, власники яких померли, а спадщина не була переоформлена, і ще близько 1,4 мільйона гектара нерозпайованих земельних ділянок.

Що об\'єднує ці землі? Більшість з них повинні належати громадянам, однак через бюрократичну тяганину та корупцію хтось просто не зміг переоформити спадщину або отримати свій законний пай. Зрозуміло, що у цьому ланцюжку хтось залишиться у виграші, але розплачуватимуться за все звичайні українці.

Земельна деградація

Ще одним доказом \"щирих намірів\" влади може слугувати положення статті 23 законопроекту про ринок земель, яке забороняє змінювати цільове призначення аграрних ділянок, придбаних із земель державної та комунальної власності.

Однак документ містить виняток: допускається зміна цільового призначення деградованих та малопродуктивних полів для залісення, залуження або створення об\'єктів природно-заповідного фонду. Начебто непогано, але є нюанси.

По-перше, згідно із статтею 171 Земельного кодексу правовий режим деградованих та малопродуктивних земель є дуже сумнівним. Малопродуктивними землями є угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання - економічно неефективне.

Одразу приходить розуміння, що визнати землю деградованою чи малопродуктивною неважко, якщо це комусь вигідно.

По-друге, залісення, залуження або створення об\'єктів природно-заповідного фонду на папері не потребуватиме надлюдських зусиль.

Відтак, чітко вимальовується можлива картина: аграрну діляночку на південному березі Криму або в Карпатах визнають малопродуктивною і створять на ній об\'єкт природно-заповідного фонду, який \"процвітатиме\" в руках якогось можновладця.

Павло Петренко,Економічна правда


Запам'ятати мене